1547

Постраждалі і кривдники найчастіше називають такі причини домашнього насильства у своїх сім’ях:

• стрес на роботі;
• пияцтво;
• вживання наркотиків;
• запальний характер;
• виховна мета;
• образа.

Проте реальні причини насильства зазвичай приховані. Ними можуть бути:

• патологічні ревнощі;
• модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї;
• занижена або завищена самооцінка;
• нереалізовані мрії та бажання з дитинства;
• власне самоствердження через інших людей;
• потреба у визнанні;
• психічні відхилення та захворювання;
• різні релігійні та політичні погляди;
• хронічний алкоголізм, наркоманія.

Алкоголь, стрес, дратівливість до близької людини – зазвичай лише поверхові, а не справжні причини жорстокості. Проте саме вони можуть стати індикаторами, які сигналізують про небезпеку.

Діти, які зазнали насильства схильні у дорослому віці також ставати кривдниками!

Фази домашнього насильства.

Цикл насильства має такі етапи або фази:

• фаза збільшення напруги;
• фаза вибуху чи побиття;
• фаза каяття/примирення

Фаза збільшення напруги.

На цьому етапі кривдник може погрожувати жертві. А постраждала особа намагається «владнати» ситуацію і протистояти кривднику. Або ж поступається кривднику, щоб залагодити ситуацію.

Фаза вибуху.

Це інтенсивна насильницька поведінка. На цьому етапі постраждала особа все ще може продовжувати відбиватися. Проте згодом засвоює, що пасивність – найкращий спосіб зупинити насильство саме в цій фазі. Під час першого «вибуху» обидві сторони можуть заперечувати акт насильства, намагатися його виправдати.

Фаза каяття/примирення.

На цьому етапі кривдник просить пробачення, обіцяє, що це більше не повториться. Починається «медовий місяць». Зрештою, рано чи пізно цикл відновлюється.

Остання фаза найпідступніша, адже саме вона зазвичай не дозволяє розірвати цикл насильства через сподівання на краще, адже кривднику часто вдається переконати постраждалу особу, що вона сама багато в чому винна – не виконувала його вимоги відразу, провокувала його на агресивні дії. Після цього починається заспокоєння, а за ним і примирення.

Часто кривдники не тільки вибачаються, а й роблять цінні подарунки. Так, примирення може тривати досить довго, іноді – роками. Далі наступає етап посилення напруги, який знову завершується насильством.

Вихід із ситуації для кривдника – взяти участь у корекційній програмі, відмовитися від алкоголю чи психотропних речовин. Для постраждалих – звернутися за допомогою до психотерапевта!

 Наслідки вчинення домашнього насильства.

 Наслідки для постраждалої особи:

Психологічні наслідки:

• почуття провини;
• почуття сорому;
• замкненість;
• страх спілкування;
• низька самооцінка;
• зневіра у собі;
• депресія;
• відчай;
• небажання жити.

Фізичні наслідки:

• ушкодження частин тіла та внутрішніх органів різного ступеня тяжкості;
• переломи кісток, каліцтва і смерть;
• інфекційні хвороби, хвороби, які передаються статевим шляхом, та/або травми геніталій у випадках сексуального насильства.

Наслідки для суспільства

Економічні наслідки:

• фінансові втрати роботодавців через непрацездатність жертв;
• додаткові витрати роботодавців на наслідки насильства;
• економічні втрати самих постраждалих.

Соціальні наслідки:

• феномен соціальної естафети.

Феномен соціальної естафети полягає у тому, що діти, які постраждали від насильства більш схильні відтворювати таку модель поведінки у власних сім’ях.

Часто постраждала особа може не усвідомлювати, що є жертвою домашнього насильства. Вона виправдовує насильство потребою зберегти сім’ю.

Зазвичай домашнє насильство починається із психологічних форм: звинувачення, скандали, маніпуляції. Воно циклічно зростає і все більше шкодить жертві.

Внаслідок цього вона зазнає внутрішніх змін, які часто не дають змоги побачити, що насправді відбувається. Постраждала від насильства особа стає невпевненою у собі, покірною, нездатною постояти за себе та дітей, заляканою.

Перешкоди:

• відсутність альтернативного місця проживання;
• відсутність роботи і коштів, щоб утримувати себе (або власних дітей);
• сором і відчуття приниженості через довгі роки насильства;
• страх суспільного осуду та звинувачень;
• релігійні міркування тощо.

Емоційний стан людини, яка зазнає систематичного домашнього насильства:

• Образа на несправедливість у житті
• Страх засудження у близькому оточенні
• Схильність до депресії, депресивний настрій
• Почуття спустошеності
• Відчай і заляканість
• Закритість
• Безпорадність

Корисні поради, правила безпеки при домашньому насильстві.

• Обдумайте свої дії на випадок, якщо акт насильства відбудеться знову;
• Не мовчіть! Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів;
• Заздалегідь знайдіть місце, куди зможете піти у разі небезпеки;
• Намагайтеся уникати суперечок у ванній кімнаті, на кухні, де є гострі та ріжучі предмети. Якщо суперечки уникнути не вдається, намагайтеся знаходитися в кімнаті так, щоб у разі необхідності можна було би легко вийти;
• Домовтеся із своїми сусідами, щоб вони викликали поліцію у випадку, коли почують крик з Вашого помешкання;
• Заховайте запасні ключі від квартири (машини) так, щоб можна було б взяти їх і швидко покинути помешкання у разі небезпеки;
• Заховайте в безпечному місці необхідну суму грошей, список з номерами телефонів, паспорт, документи дитини, інші важливі документи, також деякий одяг та необхідні ліки;
• Знищіть або заберіть із собою всі папери з можливою інформацією про Вас, які б допомогли кривднику визначити місце Вашого перебування (записні книжки, конверти з адресами та ін.);
• Вирішіть заздалегідь, які саме цінні речі (ювелірні вироби і т д.) візьмете із собою. У випадку необхідності їх можна буде продати або здати під заставу;
• Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: відділ поліції за номером 102 або до дільничного інспектора;
• Зверніться до районного відділу поліції з метою направлення на проходження судово-медичної експертизи у разі існування тілесних ушкоджень. Висновок експерта засвідчить ступень тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді;
• Проконсультуйтесь з юристом, який підкаже з чого розпочинати і як правильно підготувати документи для вирішення ситуації;
• Тримайте під рукою номери телефонів соціальних служб, кризових та реабілітаційних центрів, неурядових організацій, що надають допомогу особам потерпілим від насильства в сім’ї;
• Не відповідати агресією на агресію;
• Не кричати, злитися та плакати;
• Не залишатися наодинці та заручитися підтримкою найближчих людей;
• Ввічливо відмовлятися від того, що Вам не підходить, і рішуче – від того, що може бути небезпечним;
• Необхідно усвідомити власну позицію в сім’ї, таким чином змінивши ставлення кривдника до себе;
• Намагатися говорити з кривдником максимально спокійно, зрозуміло, чітко передаючи свої почуття і переживання.
• Ваші жести та міміка не повинні викликати агресії з боку кривдника;
• Намагайтесь пояснити, що від конфліктів в сім’ї страждає дитина;
• Будьте сильною та впевненою в собі особистістю!
• Зверніться за допомогою до фахівців, які практикують сімейну психотерапію і намагайтеся зробити це разом із кривдником;
• Вчиться любити та поважати себе!
• Навіть найменші зміни на краще не залишайте без уваги і обов’язково схвально відзначайте;
• Ви мусите перебороти страх і зробити перший крок!

Є деякі речі, які можуть поранити потерпілого від сексуального насильства. Багато хто не знає, що мають сказати або ж зробити в цьому випадку. Сподіваємося, цей список допоможе Вам і вбереже Вашого співрозмовника від неприємних йому моментів.

Будьте обережні:

• Не запитуйте, чи сподобалося це! Нікому не подобається бути жертвою сексуального насильства.
• Не говоріть про те, як постраждала/постраждалий могли уникнути того, що сталося. Повірте, якщо б вона/він могла уникнути сексуального насильства, то неодмінно зробили б це.
• Не говоріть, «Забудь і живи спокійно». Жертви насильства намагаються зробити це з усіх сил. Краще підтримайте їх, і допоможіть їм знову навчитися цінувати і поважати себе.
• Не радьте викинути те, що трапилося з голови. Це не так просто.

Розмовляючи з людиною, яка пережила насильство:

• Задавайте прямі запитання у м’якій формі;
• Слухайте, не виносячи суджень;
• Поясніть, що насильство є злочином і винні мають бути за це покарані;
• Надайте людині інформацію про місцеві служби допомоги;
• Скажіть, що Ви її/його підтримуєте, і що він/вона не винен у тому що трапилося!

Багато потерпілих від насильства мовчать про це!

Який існує найдієвіший спосіб спонукати їх до захисту своїх прав.

Так, справді, багато потерпілих від насильства будь-якого, чи то економічного, чи то фізичного, психологічного чи сексуального дійсно мовчать.

Багато хто навіть не здогадується, що по відношенню до нього коїться саме насильство.

На жаль, вони сприймають насильницькі дії за звичайні речі, навіть не підозрюючи, що в даному випадку порушуються їх права.

Значна більшість знають про своє положення, але твердо впевнені у тому, що «сміття з дому не виноситься», або «А що ж люди скажуть?!», а ще «Б’є – значить любить!».

Тому кращою у такому випадку буде мовчанка. Але це не правильно, мовчати не треба.